Давид Чичкан (нар. 1986 р., Київ) – український митець, активіст. Одним із джерел його мистецької практики став нездійснений потенціал суспільно-політичних змін Революції гідності (2013-2014 рр.), в якій він брав активну участь. Його ранні проєкти були присвячені втраті нових можливостей, створених національно-демократичним рухом, а в останніх роботах митець міркує про оновлення України та її цінностей.

У своїх роботах Чичкан використовує різноманітні мистецькі форми, зокрема акварельну графіку, інсталяції, перформанс і стріт-арт. Важливу роль у становленні його практики як митця відіграв громадянський активізм; він розглядає свою творчість головним чином саме як інструмент трансформації суспільства. Його графічні роботи часто нагадують політичні плакати, створені не для галерей, а для масового розповсюдження на вулицях і в інтернеті. Як стверджує сам митець, його послідовний антиелітарний підхід та чіткість візуального лексикону, зокрема текстових елементів, дозволяють йому ефективно доносити свою думку до глядача.

Давид Чичкан – антиавторитарний соціаліст, прихильник анархо-синдикалісзму, він брав участь у діяльності низки важливих українських анархо-синдикаліських і анархіських організаціях. У 2014 році митець запустив дослідницьку ініціативу під назвою ЛКПД (Лібертарний клуб підпільної діалектики), присвячену вивченню механізмів за якими рухається українське суспільство, та яким чином працює надбудова базису в Україні.

Мистецька практика Чичкана, натхненна філософією анархізму і націлена в майбутнє, ґрунтується на детальному аналізі минулого. Звертаючи увагу на події початку XX ст. та соціалістичну Українську Народну Республіку, він підкреслює важливість опору новому антиісторизму. З його точки зору становлення української національної ідеї є невіддільним від прогресивних суспільних рухів і визвольної боротьби українського народу проти австро-угорського та особливо російського імперіалізму. Візуально роботи Чичкана поєднують естетику політичного плаката з ретельно опрацьованими елементами української інтелектуальної, мистецької та культурної спадщини. У них фольклорні поетичні мотиви, орнаменти української вишивки та деталі традиційного одягу органічно співіснують із модерністськими геометричними формами. До звичних українських національних кольорів – жовтого та блакитного – митець додав ще три кольори, що несуть символічні конотації. Йдеться про чорний, колір антиавторитаризму та децентралізму, фіолетовий, що позначає фемінізм і культурний поступ, та червоний, який відсилає до суспільної рівності та прямої демократії. У цій новій національній іконографії Чичкан не лише відображає визвольну боротьбу українства у минулому, а й пропонує можливий напрямок подальшого розвитку українського суспільства як незавершеного модерністського проєкту на основі поєднання таких ідей.