В середині березня я почав знов малювати чорну ріллю та людську фігуру, що лежить на ній. Або — можна на це подивитись інакше — горизонтально розміщений чорний людський силует, що накладається на зображення ріллі. Мотив конкретизується через повторення. Зараз, з березня і до сьогодні, він повторений десятки разів. За цим мотивом точно були: образ українського «родючого чорнозему» з усіма відповідними колоніальними конотаціями, фотографії трупів загарбників та відомий сюжет «соняшникового насіння у кишені»*, фотографії їхніх жертв, вимушені поховання на сільськогосподарських ділянках, траншеї, перетворені на колективні могили, забруднення землі війною, завтрашній голод, тіла, що не скоро будуть знайдені, «отруєні пейзажі»**. Фігуру-силует я визначаю як «тінь». Рілля поглинає, а тінь залишається на поверхні. Тінь позначає те місце та час, де і коли цінність життя вкотре припиняє бути безперечною. Також тінь не може бути присипано землею, або іншим чином приховано чи стерто.

---

* Marder, Michael. «Vegetal Redemption: A Ukrainian Woman and Russian Soldiers». The Philosophical Salon, 26, February 2022

**Ославська, Світлана. «Мартін Поллак. Отруєні пейзажі». https://krytyka.com/, Krytyka, February 2016