Lesia Khomenko / Леся Хоменко
Хоменко зараз зосереджує свою практику на дослідженні того, хто і як дивиться на війну і як війна «сама себе репрезентує». В роботі художниця поєднує особистий досвід та досвід близьких людей зі знайденими зображеннями.
Для цієї роботи Хоменко використала фотографію з інтернету зі сторінки художника Андрія Рачинського, який під час війни активно займається волонтерською підтримкою армії. Фотографія являє собою селфі військових, відредаговане ними ж таким чином аби приховати обличчя та зброю.
Художниця збирає світлини, на яких військові за допомогою цифрової редакції, закривають тло та обличчя на фотографіях, використовуючи різні інструменти: глітчі, пікселізацію, розмивання, або штрихи. З введенням військового стану в Україні заборонено фотографувати військові об‘єкти, солдат або техніку — в цілях безпеки. Фотографія перетворюється з інструменту на небезпечну зброю. Переводячи знайдені фотографії в живопис, художниця апелює до історичної традиції зображення війни, а також перекладає цифрову мову в живописну, через власне ставлення Хоменко перетворює пікселізацію на частину фігури, дегуманізуючи або деконструюючи її.
“Оцінюючи оригінальні фотографії, я розумію, що ретушування оригінальних файлів це не віднімання стратегічної інформації, а додавання, нашарування нової — подібно як в комп‘ютерних іграх нашаровуються скіни у аватарів. Тобто, пікселі — це умовна «суперсила» «супергероїв». В інформаційній війні і діджиталізації світу поп-культура існує в одній площині з реальною війною і я, як цивільна людина, що знаходиться в евакуації, змішую образи. Хочу мої герої виглядали страшними, щоб «заворожений»* росіянин захлинувся в дегуманізуючій агонії при погляді на мої роботи”
*зазомбований+ворожий
Леся Хоменко