За що варто боротися

14.11 - 14.12.2022

Oskar-Jäger-Strasse 97-99, 50933 Keulen

Українська боротьба — за для виживання нації та її права на існування: політичного, військового, економічного та культурного. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, Західна Європа відгукнулася дивовижною хвилею підтримки сусідній країні, справедливо вважаючи її частиною європейської спільноти, але до сьогодні українська культура залишається маловідомою для багатьох європейських громадян.

Після початку повномасштабного вторгнення, PinchukArtCentre — провідний український музей сучасного мистецтва, об’єднався з Музеєм сучасного мистецтва Антверпена M HKA для вирішення не лише нагальних, але й стратегічних викликів.

Однак ця війна — не кінець, навіть не засіб досягнення мети. Опір та допомога зумовлені тим, що може статися після. На найбазовішому рівні це означає, що Україна та Західна Європа знайомляться ближче, наступний крок — їхні можливості починають посилювати одна одну. У підсумку, мова також йтиме про спільне розуміння, спільну уяву та цінності. Таким чином, горизонт, так само як війна та допомога, є принципово культурними за своєю сутністю.

Мистецтво може запропонувати необхідний простір рефлексії для того, щоб Європа могла краще зрозуміти актуальну резонуючу українську мистецьку сцену як частину міжнародної екології, а також щоб Україна продовжувала бачити себе частиною ширшого світу. Під час повторного відкриття PinchukArtCentre у червні цього року партнерська команда звернулася до країни у стані війни: набагато більше, ніж зона бойових дій, це також місце, де продовжується життя та культура. Це був головний виклик. Результатом стала виставка, що представляє діалог між міжнародною вибіркою робіт з колекції M HKA, обраних за їх надихаючі та емансипативні властивості, та підбіркою нещодавніх робіт українських художників, переважно створених під час війни. Проект включає виставку «Російські воєнні злочини», як неминуче посилання.

Тепер ця виставка реалізується повторно в Кельні. Так і має бути: обмін думками в спільному просторі. Для Кельна діалоги були відредаговані у семи просторах. Вони починаються з ландшафту війни, за яким відразу ж слідує простір світотворення, категорії пейзажу і повсякденне життя, далі — подвійна спіраль колективності та індивідуалізму. І на завершення, зіставляються катастрофа зображень російських воєнних злочинів із потенціалом релевантності мистецтва.

Барт де Баре та Бйорн Гельдхоф

ПРЕС-РЕЛІЗ

BOZAR, 06.05-19.06.2022

«Європа – важлива частина історії України, так само, як і Україна є частиною історії Європи», – пише Сергій Плохій. Давайте уявимо.

Ця екстрена виставка у «Великому залі» Палацу образотворчих мистецтв (також відомому як Bozar) була частиною триптиху разом із іншими розділами в Європейському Парламенті та M HKA. Усі три виставки починалися з українських художниць та художників у колекції Фламандської громади.

Перспектива, обрана в Bozar, – це напруга між грандіозними наративами та маленькими історіями життя, як це тематизовано у сигнальній роботі цієї виставки – «Будиночок велетнів», авторства Нікіти Кадана, що зіставляє пошарпану халупу з абстрактною, конструктивістською формою. Подібним чином «Хроніки» Кадана,  що засновані на історичних фотографіях актів насильства на території нинішньої України, дозволяють образам розвернутися від історій, які вони зараз ілюструють, в напрямку фундаментального усвідомлення насильства, скоюваного над людьми.

Оксана Шачко, засновниця українського «FEMEN», залишила невеликий доробок  анти-ікон, що існують десь на межі між духовним  та профанним, звертаючись до інституту, який претендує на цю духовність, тобто до церкви, яка є одним з головних учасників нинішньої війни. Леся Хоменко обрала за тему найочевиднішу ключову установу сьогодення – армію. Вона пов’язує художній погляд і військову оптику, погляд снайпера та роль цифрових зображень у війні.

Сергій Братков фотографує, з одного боку, сором’язливих молодиць в балістичній секції однієї з військових шкіл України, з іншого – боксерів після того, як вони виграли свій бій, спустошених, у світлі моменту. Анна Звягінцева, починаючи з 2012 року, записує на диктофон голоси дуже різноманітних демонстрацій в Україні і  складає їх у каструлю, а також вона плете мереживом в’язницю проти корупції, протиставляючи крихкість жорсткій владі.

Алевтину Кахідзе, відому своїми репортажами з війни на Донбасі, запросили у 2016 році на бієнале в Москві. Там вона робила щоденні випуски новин – про майбутнє, про щоденне життя на бієнале, та про війну, яку на той момент переважно ігнорували.

Автор основного зображення проєкту – Ніколай Карабінович.

ПРЕС-РЕЛІЗ

M HKA, 06.05–21.08.2022

На виставці в Музеї сучасного мистецтва в Антверпені роботи ключових представників української арт-сцени були представлені в якості інструментів соціально-політичної критики.

Нікіта Кадан у своїй роботі домальовує радянську зірку на шоломі статуї португальського колонізатора в Беніні. У нещодавно знятому відео Сергій Братков показує, як його брат, харківський архітектор, кроками міряє напівзруйновану будівлю. Давид Чичкан зберігає дух Революції гідності та міркує про майбутнє українського суспільства, надихаючись досвідом анархістських і соціалістичних рухів часів Української Народної Республіки, яка існувала з 1917 по 1921 рік і була знищена більшовиками. В його роботі чорний колір анархізму відсилає до антиавторитарного майбутнього, червоний (колір соціалізму) символізує суспільну рівність, а фіолетовий (колір фемінізму) позначає прогресивне культурне середовище. Ці барви поєднуються з кольорами державної символіки України та елементами її культурної спадщини. Разом із цією роботою виставляється обернена діорама Анни Щербини «Пейзаж із стафажем».

Інша ключова частина експозиції – це програма «Побач Україну», підбірка відео, створених українськими митцями. В них автори досліджують актуальні питання ідентичності та зв’язку сьогодення з минулим і майбутнім. Програму відкриває пісня «Обійми» у виконанні Святослава Вакарчука та учасників проєкту камерної музики Akustikos Art Group, записана в напівзруйнованій будівлі харківського Палацу праці.

Також в експозиції представлена серія малюнків Алевтини Кахідзе «Найкомерційніший проєкт», яка демонструється з іншого боку бібліотеки. В ній авторка досліджує ідеї цінності, матеріалістичного світогляду, володіння та споживання. До серії ввійшли малюнки одягу з вітрин, які мисткиня виставляла на продаж за ціною речей, що на них зображені.

Автор основного зображення проєкту – Ніколай Карабінович.

ПРЕС-РЕЛІЗ

European Parliament, 06.05–21.08.2022

«Європа відіграє важливу роль в українській історії, так само, як і Україна – в європейській», – пише Сергій Плохій. Уявімо Україну.

Виставка у Європарламенті дала відвідувачам можливість відкрити для себе Україну, яка колись була одним із центрів раннього авангардизму, а зараз є важливою частиною світової мистецької та інтелектуальної сцени.

Простір Парламентаріуму ідеально підходить для такої мети: це місце зустрічі Європейського парламенту і європейських громадян, без яких сама робота парламенту була б неможливою.

Ця екстрена виставка – одна з трьох, що проводяться в рамках проєкту. Дві інші проходять у Музеї сучасного мистецтва в Антверпені і в центрі образотворчих мистецтв Bozar. Основою експозицій усіх трьох виставок є роботи українських митців із колекції Фламандської спільноти.

Однією з робіт, виставлених у Європарламенті, є візуальний щоденник Алевтини Кахідзе. В ньому мисткиня, яка після початку російського вторгнення залишилася в селі Музичі неподалік Києва, висвітлює війну, що точиться в Україні. Ця робота показує, наскільки швидко мистецтво здатне реагувати на виклики.

Лейтмотивом виставки є співвідношення між негайністю подій та ширшим історичним фоном. Їх пов’язує те, що і самі події, і їхнє тло потребують свідків. Тож з одного боку маємо заряджений потенціалом змін момент Революції гідності, як на фото Олександра Бурлаки, де в струменях водометів проглядає веселка, а з іншого – складність історії, як у роздумах Нікіти Кадана про території, раніше окуповані Росією.

Символи сьогодення, -  скамянілий хліб Жанни Кадирової та рядовий солдат, змальований Лесею Хоменко, - поєднуться з історією насильства Радянської системи, про яку нагадує Кадан.

У своїй серії «Італійська школа» Сергій Братков фотографує неповнолітніх в’язнів виховної колонії, які розігрують сцени з чужого для них великоднього спектаклю.

Ще одна робота Браткова на цій виставці – «Євроготель». Вона була створена під час чемпіонату Європи з футболу 2012 року, фінальний етап якого проходив у Польщі та в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ